Александр Андрейко (aleksandrit) wrote,
Александр Андрейко
aleksandrit

«Зрілість людської істоти визначається рівнем її співпереживання»

В «Исторической правде» интересное интервью с польским историографом Эвой Доманьской (Ewa Domańska). Местами много непонятных слов, но местами действительно очень хорошо написано. Отобрал лучшие фрагменты.

О сопереживании как мериле зрелости:

Зрілість людської істоти визначається рівнем її співпереживання: чим більше особа здатна до співпереживання, тим зрілішою вона є. Однак тут важливо зазначити, що співпереживання (емпатія) тут розуміється не романтичним чином, а як (завдяки недавно відкритим дзеркальним нейронам) генетична схильність відчувати співпереживання з іншими формами життя, які мають розвинуту нервову систему.


О спирали:

Постмодернізм був емансипаційним, проте з відстані часу, що минув, ми знаємо, що він також може бути деспотичним. Фуко писав про спіраль влади, і як влада, що протидіє, може стати такою ж репресивною, як і її попередниця. Це те, що сталося з дискурсом пам’яті.


Об амбивалентности истории:

Історики перебувають у доволі складному становищі, тому що суспільство очікує, що вони будуть своєрідними суддями, які авторитетно скажуть, що мав бути запроваджений військовий стан, чи був Лєх Валенса агентом спецслужб, чи ні, чи був зрадником генерал Ярузельський.
Проте історик не є суддею. Історики працюють із джерелами, які зазвичай є амбівалентними, і які пропонують нам лише якийсь певний відсоток (високий чи низький) ймовірності.


О парадоксе исторической истины:

Єжи Топольський у "Теорії історичного знання" звертав увагу на те, що історичний наратив не керується правилами класичної логіки, згідно з якими твердження може бути істинним лише тоді, коли такими є всі його компоненти. Він сформував засаду, якій дав назву "парадокс історичної істини".
Йдеться про те, що "…1) істинність всіх тез, які творять історичний образ, не гарантує правдивості цього образу; 2) історичний образ може лишитися правдивим навіть тоді, коли виявиться, що певні знання, які його складають, є фальшивими; 3) більший відсоток правдивих знань у історичному образі не гарантують його більшої правдивості".


Сначала я с неприятием отнёсся к её словам о массовом образовании:

Я є рішучим противником масової освіти (тобто противником прийому на студії усіх охочих, без вступних іспитів, з порогом оцінювання за балами шкільних випускних іспитів, який стало знижується).


Но с её последующими доводами сложно не согласиться:

В Польщі ми вже нині відчуваємо фатальні для держави наслідки такої стратегії маскування прихованого безробіття. Рівень студентів жахливо знизився. Невеликі семінарські групи було замінено на класи з кількох десятків осіб. Таким чином тісніша співпраця між студентами та науковцями стала важчою. Щоразу частіше замість класичних для університетської освіти усних іспитів впроваджують тести.
Науковці замість того, щоб займатися дослідженнями і викладанням, потопають у бюрократії. Університет з академії, яка виховувала критичних інтелектуалів з широкими знаннями і горизонтами бачення став підприємством, фабрикою з виробництва магістрів.


О необходимости гуманитаристики:

Якщо йдеться про сучасну Центрально-Східну і Східну Європу, то гуманітаристика тут є необхідною для того, аби вчити мислити, особливо мислити критично і захищатися від догматизму, для зміцнення індивідуальності та почуття впливу особи та груп на зміни, що відбуваються довкола; для того, щоб творити і відбудовувати зв’язки у спільноті, постійно ставити питання про людину (тобто, що значить бути людиною), виховувати співчуття та моральний імпульс, який має спрацьовувати у складних ситуаціях вибору, і зрештою – навчити людей тому, як бунтувати.


Об ангажированности гуманитаристики:

Гуманітарії (історики в тому числі), що працювали в рамках таких дослідницьких тенденцій, як-от етнічні, постколоніальні, гендерні студії, дослідження, пов’язані з неповносправними людьми, а також студії пам’яті, доволі часто втручалися в суспільну реальність, яку, як вони стверджували, потрібно змінити, через боротьбу з несправедливістю і утиском. З цією метою потрібно було будувати свідомість утискуваних опозиційних груп.


Далее, в ответ на вопрос о спорных моментах истории, она упомянула погром в Едвабне; я с интересом обнаружил речь Квасьневского, произнесённую им в 2001 году. Она очень и очень впечатляющая от начала до конца, но приведу одну цитату:

Death, grief and suffering of the Jews from Jedwabne, from Radzilow and other localities, all these painful events which lay a gloomy shadow on Poland's history are the responsibility of the perpetrators and instigators. We cannot speak of collective responsibility burdening with guilt the citizens of any other locality or the entire nation. Every man is responsible only for his own acts. The sons do not inherit the sins of the fathers. But can we say: that was long ago, they were different?
The nation is a community. Community of individuals, community of generations. And this is why we have to look the truth into the eyes. Any truth. And say: it was, it happened. Our conscience will be clear if the memories of those days will for ever evoke awe and moral indignation.


Возвращаемся к Доманьской:

До них [перспективных тематик] належать, між іншим, теми, які звучать для нас у цій частині Європи достатньо авангардно: <…> історія неєвропейських регіонів (досліджених в контексті нейтралізації бачення Європи як центру цивілізації) <…>.


О проблеме людей с иностранным образованием:

Саморуйнівною стратегією для місцевих університетів (а в ширшому значенні і для країн) є гальмування кар’єр молодим, талановитим дослідникам, які здобули освіту у західних або американських університетах. Це є невиправна втрата інтелектуального капіталу, інвестиційна втрата (держава інвестує в освіту дослідників, які після достатньо довгого перебування закордоном, знеохочені порядками, що панують в їхніх університетах, залишають свою країну у пошуках роботи поза її межами).


Ну и о необходимости развития образования:

Процеси освіти треба бачити в перспективі майбутньої користі. Кожна країна, яка відновлюється після війн та політичних катаклізмів, має цікавитися освітою, аби регенерувати інтелектуальні еліти та збудувати новий політичний клас. В іншому випадку вона приречена на культурну деградацію.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments